«Мій чоловік прикрив собою побратимів. Але загuнув під час евакуації»: герой з позивним «Коп» ціною життя врятував інших під Бахмутом

Вона часто ходить до моря. Просто подивитися кілька хвилин. Й помовчати. Бо такі миті, здається їй, — це можливість виплакатись і згадати моменти, коли було й радісно, й сумно… Коли лунав дзвінок у двері одеської квартири й перед очима поставав він — кохання всього її життя. Сильно зморений, у військовій формі, приїжджав лише на кілька днів, щоб «набутися» разом. Та не «набулись»…

Під час нашої розмови Олена заспокоює та притискає до грудей 11-місячного Тимофія, який мов дві краплі води схожий на свого тата-героя. Батька, якого це немовля, коли виросте, пам’ятатиме лише зі світлин, де вони були такими щасливими, та за розповідями рідних. Життя 32-річного капітана поліції Івана Шевченка обірвалося наприкінці серпня в бою на Бахмутському напрямку. Герой з позивним «Коп» до останнього прикривав відхід побратимів, проте отримав важкі поранення й під час евакуації його серце зупинилось.

Кожен спогад Олени про чоловіка — це наче стати на міну, проте ти мусиш піднятись та йти далі. Заради нього. Заради сина.

«Коханий виріс у звичайній сільській родині, опікувався меншою сестрою Альоною. Тато має першу групу інвалідності через зір. Із сестрою вони були надзвичайно близькими та весь час проводили разом, — розповідає «ФАКТАМ» дружина воїна Олена Шевченко. – Ще з дитинства в Івана проявлялись лідерські якості, він мав багато друзів й завжди був у центрі уваги через свої жарти.

Мені здається, що такого точно не можна було не помітити. Ваня обожнював мисливство та риболовлю. Строкову службу пройшов у десантних військах. Опісля вступив до Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, спеціальність — психологія та соціальна робота. Але ні дня не працював за професією. Він бачив себе у структурі МВС. Важко сказати, що саме стало вирішальним фактором.

Можливо, дядько Івана, який теж був правоохоронцем та авторитетом для племінника. Та й чоловіку подобалось працювати з людьми, бути їм корисним. У червні 2014 року Іван вступив до лав батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «ШТОРМ». До 2018 року їздив у відрядження у зону бойових дій. Його там цінували побратими та командування.

До 2018 року Іван Шевченко їздив у відрядження у зону бойових дій
За відмінну службу коханий за життя отримав десятки подяк, медалі, серед яких дуже цінними були «За оборону Маріуполя», «За сприяння Збройним Силам України», нагрудний знак 2-го ступеня «Козацький хрест»… Коли Іван повернувся з АТО, працював інспектором на Одещині. У 2020 році він знову їздив на ротації на схід. Останнє місце роботи Івана — Маньківський відділ поліції, він служив дільничним офіцером”.

Нагороди Івана Шевченка
З усмішкою Олена пригадує їхнє знайомство. Вона працювала медсестрою у лікарні разом із мамою Івана. Тоді у розпалі була к0р0авірyсна lнфекція.

«Жінка ще раніше пропонувала мені познайомити зі своїм сином. Мовляв, він точно мені сподобається. Та я тоді пожартувала, що „сильно старий“ для мене, бо я 1995-го року народження, а він — 1991-го. Але доля непередбачувана, — додає Олена. — І одного разу мати Івана на роботі попросила мене вийти у двір, щоби я йому якісь там ключі передала. Не скажу, що то було кохання з першого погляду, та я й не оцінювала молодого чоловіка. Віддала та й пішла собі. Але Іван взяв мій номер телефону. Невдовзі запросив випити кави. Ось тоді й відкрився мені… Його розмови, спільне бачення майбутнього підкорили душу. Ми почали частіше бачитись. Кожне побачення було особливими, трепетним. Через пів року Іван освідчився. Ми розписалися 16 жовтня 2021 року, в мій день народження. Іван мріяв після служби в поліції зайнятись обробкою землі, бо йому це подобалось».

Весільне фото Івана та Олени
Та всі плани молодої родини перекреслила велика вlйна. Водночас в перші її місяці Олена дізналася, що чекає на дитину. Подружжя ні на мить не сумнівалось, що має залишатись в Україні та народжувати Олена буде тут.